Точка конфлікту – змішані велодоріжки
Хотів сьогодні поговорити про таке явище як змішані велосипедно-пішохідні доріжки. Не знаю, наскільки у ваших країнах вони поширені, але у нас в Естонії це основний тип велодоріжок.
Зазвичай вони являють собою широкий (3-4 метри) тротуар, яким можна пересуватися як пішки, так і на велосипеді/роликових ковзанах, і особисто я завжди відчував ентузіазм з приводу їхнього поширення.
На мій погляд, це єдина можливість у найкоротші терміни охопити всі райони велосипедним рухом та так, щоб на проїжджу частину потрібно було б виїжджати тільки для перетину.
При цьому в останній на даний момент редакції правил дорожнього руху велосипедистам дозволено рухатися проїжджою частиною навіть, якщо поруч є велодоріжка (раніше це було заборонено). Все логічно — якщо їдеш у тренувальному темпі, то краще їхати з краю проїжджої частини, ніж об’їжджати пішоходів, втрачаючи швидкість, а коли котиш у стилі прогулянки, то пішоходи не перешкода.
Проте дуже часто чую критику у бік змішаних велодоріжок, причому, як від пішоходів, так і від велосипедистів. Вони сходяться на думці, що ці види пересування обов’язково повинні бути розділені, наводячи приклад Данії з Голландією.
В ідеальному світі я б погодився з цим, але живемо ми в пострадянському просторі, де до велосипедистів почали придивлятися лише років десять.
З іншого боку — будівництво будь-якої інфраструктури має на увазі активне використання. Чи можна уявити, що відокремлені вело-магістралі, такі як в Амстердамі, буде завантажені вело-трафіком хоча б на одну десяту частку від голландського руху?
Мені здається, що ми дуже далекі від загального пересування на велосипедах, через менталітет, клімат, надто доступні автомобілі, тому мріяти про повністю відокремлені від іншого типу трафіку велодороги можна, але не надто.
Напевно, в кожному місті є приклади таких велодоріг — асфальтова смуга, що починається і обривається в нікуди, розмічена «Тільки для велосипедів». Адже насправді велодоріжки працюють лише тоді, коли вони зведені в єдину систему, коли є логіка та доступність для всіх районів.
Скільки коштів потрібно покласти на будівництво таких доріг для міста? Кошти, втім, можливо, і знайшлися б, тільки навіщо, скільки у нас велосипедистів. Коротше, такий проект можна подати лише в рамках освоєння бюджету довкола зацікавлених осіб.
У той же час, змішані велодоріжки — це справді вихід, тому що наявна інфраструктура може бути використана частково чи повністю. Все, що потрібно, це зробити з’їзди замість бордюрів та в деяких місцях розширити тротуари.
Але у наших реаліях виникає точка конфлікту — пішоходи не можуть поділити доріжку з велосипедистами. Ось, учора читач із Латвії наводив приклад, що в них у пресі обговорюється випадок, коли велосипедист спеціально зачепив байком пішохода та обматив його, напираючи на те, що нема чого тут ходити. Таких випадків, на жаль, не уникнути, але проблема тут не в змішаності доріжки, а лише в культурі населення.
Помилково вважати, що бардак твориться тільки серед автомобілістів, все те ж відбувається в голові і велосипедиста, і пішохода, і будь-кого — всі вважають свої потреби первинними, а на інших начхати. За такої культури можна побудувати окремі велодороги, але тільки там так само ходитимуть пішоходи і паркуватимуться машини.
Мені було б цікаво послухати думку читачів, як ви ставитеся до змішаних велодоріжок і чи вважаєте за можливе мирне співіснування велосипедів та пішоходів на них. Чи можливо у вашому місті зробити так само, як у Таллінні — зв’язати за допомогою змішаних велодоріжок усі райони міста та зробити пересування велосипедом безпечним? Чи було б зручним особисто для вас таке рішення велосипедного трафіку?
